Заступник командира мотопіхотному батальйону з озброєння у 24-й ОМБр імені короля Данила та депутат Львівської облради Степан Буняк різко розкритикував обласну владу за ігнорування проблем поранених військових.
Про це він написав розгорнутий пост у Фейсбук, у якому розповів і про свої проблеми, з якими довелось зіштовхнутись після важкого поранення.
Подаємо повний текст
«На першому фото унітаз здорової людини з палати Військового Госпіталю у Трускавці. В цій палаті я лежав в жовтні 2023 року після 2-го важкого поранення.
Чудовий персонал, чудові умови, харчування, волонтерський супровід! Чудово все! Для людини з таким пораненням як було у мене.
На другому фото (вибач мені, мій дорогий Побратиме, що публікую) Побратима, що потрапив у цю саму палату, і котра є для нього земним пеклом!
“У мене сучасний візочок. Але я з трудом заїждаю ним в санвузол, а на унітаз я не можу пересісти! Я не можу сам висратися! Я прошу Побратима, щоб він годину “погуляв”!
Я знову і знову пхаю під себе цю ненависну “утку”, смороджу на всю палату! Потім якось себе витираю, заїжджаю в той санвузол!
Ні! Дівчата і Пані мені все б допомогли! Я сам цього не хочу! Скільки можна так мене принижувати!”
Як чудово я Тебе розумію! Бо в мене також все це було! Починаючи з 8 квітня по 25 травня 2022 року!
Солдат з важким пораненням проходить такі етапи:
– Боже! Хоч би винесли, щоб мене вдома поховали!
– Боже! Чому так болить?
– Боже! Хоч би ногу врятували!
– Боже! Хоч би я міг себе обслуговувати!
– Боже! Може б я ще трохи послужив та погнав тих м.лів!
За якийсь тиждень після поранення ти вже хочеш їсти. Їсиш – маєш сходити в туалет! Коли починаєш розуміти, що життя повертається у твоє грішне тіло, то починаєш думати: “А як би то самому ходити в цей туалет?”
В умовах наших госпіталів, в більшості випадків, або дуже складно, або неможливо! На жаль.
Як це в Німеччині, в Unfallkrankenhaus?
Я вже знаю, що 25 травня (2022 року) виїжджаю в Німеччину.
23 перестаю їсти, 24 о 18:00 перестаю пити. 25 о 3:00 “сходив” з допомогою сестричок в туалет, зробили перев’язку на дорогу.
Маршрут “Госпіталь на Личаківській – Шегині – Жешув – Берлін”.
У швидкій. Сестричка: “Та ви не стидайтеся. Мій чоловік на фронті. Я вам потримаю…”
– Не стидаюся. Не хочу. Я готувався…
У Жешуві нас пересаджують на військовий транспорт – спеціальний літак для транспортування поранених. Обслуговують виключно чоловіки. Я знову не хочу в туалет. Злетіли. Задрімав. Все! Берлін! Швидка. Я ще не хочу в туалет. Приїжджаємо в Лікарню. Розміщують.
Я кажу, що хочу в туалет.
– Gut! Ein moment!
Приносять милиці, ходулі і візочок. Я кажу, що не можу скористатися нічим.
– Warum?
Якось пояснив. На мене трохи здивовано подивилися. І одразу сестричка демонструє, як на милицях ходити на одній нозі.
– Bitte!
Встаю, стаю на ногу, мене сестричка підтримує, подає милиці і веде за собою в туалет!
Боже! Я ходжу!
Заводить не в туалет, а санвузол! Просторий! З різними поручнями, ручками, підйомниками, усім. Показує як сіти, за що триматися, як встати, звідки можна взяти папір ( з чотирьох місць), як піти. Показує на кнопки (також кілька в різних місцях), які можна натиснути, якщо потрібна допомога!
Вперше, за місяць і 17 днів я нормально сходив в туалет!
Встав! Нажав кнопку, що виходжу і пішов до свого ліжка! Буду жити!!!
Мав в Німеччині дев’ять операцій під загальним наркозом! Був залежний від сторонньої допомоги рівно до того моменту, коли не зняли катетер! І жодного разу аж до 2 жовтня не потребував більшої сторонньої допомоги!
Для чого я пишу цей “брєд”?!
Коли повернувся в Україну, розпочалася тривала реабілітація. І я вже як здоровий почав розуміти, як мені повезло з лікуванням і якими нещасними ми (українське суспільство) робимо тих Людей, які за нас віддали своє здоров’я, руки, ноги, черепи, кишки!
А будучи ще й депутатом Львівська Обласна Рада зрозумів, якою ворожою до потреб поранених є Львівська обласна державна адміністрація.
І причиною є продажність колег-депутатів! Яким треба дороги-тротуари-сквери, програми і програмки, конкурси, посади! Тому й адміністрація так поводиться!
Більше року триває батл за придбання низькопідлогового транспорту для перевезення важкопоранених з особливими потребами! Нижче подам тексти листів-відмов заступників Голови ЛОВА. Листи від Волонтерів адресувалися персонально Голові! Але ж він не можуть, мабуть, такими дрібницями займатися! А заступники кажуть, що “у нас дєнєг нєту, но ви дєржітєсь”!
Кожного дня адміністрація публікує повідомлення про похорони Захисників! Не вірите? Зайдіть на її сторінку! Кожного ДНЯ фальшиві співчуття і оди! Брехуни і лицеміри!
Множте на три/чотири! Стільки кожного дня є поранених різного ступеню тяжкості!!!
Але подивіться на попередній чи передпопередній пост! Які одухотворені обличчя просять адміністрацію про виділення коштів на дороги!
Та шляк вас не трафить з тими дорогами!
Ми кров’ю і життям стікаємо за ваші лицемірства!
Я за одним Чоловіком повторю: “Все, що ви зробите моїм пораненим Побратимам – мені зробите! Все, що ви не зробили моїм пораненим Побратимам – мені не зробили!”
І чомусь абсолютно не хочеться бути толерантним, вихованим!
Ганебники…!
Слава Україні!».
